«Слово і діло» публікує результати восьмої хвилі власного соціологічного опитування. Цього разу українців запитали про відключення електроенергії, плани щодо переїзду перед зимою, референдум щодо мирної угоди, про відносини України зі США, удари по російських НПЗ, а також про ставлення до Польщі та до рішення Львівської облради провести рік Шухевича. Вже традиційно респонденти відповіли на питання про переговорний трек, довіру до міжнародних політиків, а також про готовність служити. Друга частина – про ціну миру, референдум щодо угоди та готовність до служби – представлена нижче. Дослідження ініційоване аналітичним порталом «Слово і діло».
Метод: онлайн-опитування шляхом самозаповнення структурованої анкети, посилання на яку відправлялося учасникам панелі на спеціалізованій платформі для проведення опитувань «Lemur» (CAWI – Computer Assisted Web Interviewing).
Обсяг реалізованої вибіркової сукупності: 1200 респондентів.
Географія: Україна (крім населених пунктів на тимчасово окупованих територіях частини Донецької, Запорізької, Луганської та Херсонської областей, окупованої АР Крим) (національний проєкт).
Терміни проведення польового етапу: 25 жовтня-1 листопада 2026 року.
Вибірка репрезентує доросле населення України (інтернет-користувачів віком 18 років та старше). Статистична похибка вибірки з імовірністю 0,95 не перевищує 2,89% для показників, близьких до 50%. При відхиленні показників від 50% у будь-який бік (як у бік збільшення, так і зменшення) гранична похибка зменшується. Розрахунок статистичної похибки проведено без урахування дизайн-ефекту.
Склад регіонів:
- Київ;
- Центр: Вінницька, Дніпропетровська, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська;
- Північ: Житомирська, Київська, Сумська, Чернігівська;
- Південь: Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська;
- Схід: Донецька, Харківська;
- Захід: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька.
Основні результати дослідження: «Ціна миру, референдум щодо угоди та готовність до служби»
Структура поглядів респондентів щодо прийнятності втрати підконтрольних територій (виведення українських військ) як умови перемир’я заради негайного припинення вогню у жовтні 2026 року демонструє абсолютний паритет між прихильниками та противниками: неприйнятно сумарно зазначають 45% опитаних («скоріше неприйнятно, оскільки це заохотить агресора» – 29%, «категорично неприйнятно, війна має тривати щонайменше до кордонів 2022 року» – 16%); прийнятно за різних умов також сумарно становить 45% («цілком прийнятно заради якнайшвидшого закінчення війни» – 19%, «прийнятно лише як вимушене заморожування» – 19%, «прийнятно лише за умови негайного членства в НАТО та ЄС» – 7%), тоді як 10% вагаються з відповіддю. Порівняно з вереснем 2026 року, сумарна частка противників територіальних поступок зменшилася з 49,5% до 45% (зокрема через скорочення позиції «категорично неприйнятно» з 19% до 16%), тоді як частка прихильників компромісу зросла з 43,5% до 45% (передусім за рахунок приросту готових до безумовного припинення вогню з 15,5% до 19%), що вперше за 8 хвиль спостережень вивело суспільні настрої у точний паритет.
Оцінка найбільш прийнятної та реалістичної умови припинення вогню для України у жовтні 2026 року демонструє подальше зміцнення прагматичного сценарію: «заморожування» конфлікту за лінією фронту із західними гарантіями безпеки обрали 34% опитаних (абсолютне лідерство); альтернативи повернення до лінії 23 лютого 2022 року та повного звільнення всіх територій до кордонів 1991 року набрали рівно по 20,5% кожна; опцію припинення вогню на будь-яких умовах заради збереження життів підтримали 17%, а 8% вагаються з відповіддю. Порівняно з вереснем 2026 року, сценарій «заморожування» з гарантіями безпеки оновив свій максимум, зрісши з 32% до 34%, на тлі підвищення частки прихильників припинення вогню на будь-яких умовах з 15% до 17%. Натомість обидва сценарії відновлення контролю над територіями синхронно опустилися до мінімумів за всіх хвилі спостереження.
Оцінка успішності потенційної мирної угоди, що передбачатиме відмову від вступу до НАТО в обмін на членство в ЄС та двосторонні безпекові союзи, у жовтні 2026 року підтверджує збереження центристського консенсусу: нейтральну позицію («5 – ні перемога, ні поразка») займають 38,5% опитаних; сприйняття як «перемоги» (6–10 балів) сумарно декларують 29,5% (з яких 12,5% вважають це «абсолютною перемогою»); сприйняття як «поразки» (1–4 бали) сумарно становить 15% (із 6% «абсолютної поразки»), тоді як 17% вагаються з відповіддю.
Оцінка рівня погодження з твердженням щодо необхідності територіальних поступок в обмін на гарантоване членство в НАТО та безпеку для майбутніх поколінь у жовтні 2026 року підтверджує стійке несприйняття такої ідеї суспільством: не погоджуються сумарно 60% опитаних («категорично не погоджуюся» – 31%, «скоріше не погоджуюся» – 29%); погоджуються сумарно 22% («скоріше погоджуюся» – 16%, «цілком погоджуюся» – 6%), тоді як частка невизначених («важко відповісти») сягнула 18%. Порівняно з вереснем 2026 року, сумарна частка супротивників територіальних поступок заради НАТО зменшилася з 65% до 60%, що відбулося повністю за рахунок скорочення крайньої позиції «категорично не погоджуюся» з 36% до 31%. Це скорочення не привело до зростання підтримки компромісу (сумарно погодження не змінилося – 22% у жовтні проти 22% у вересні), а призвело до розширення зони невизначеності – частка тих, кому «важко відповісти», зросла з 13% до 18%, оновивши максимум за всі вісім хвиль.
Оцінка віри в те, що США реально виконають свої безпекові зобов’язання у разі нового нападу росії після підписання угоди, у жовтні 2026 року демонструє тотальне переважання скептицизму: недовіру та скептицизм висловлюють сумарно 79% опитаних («зовсім не вірю» – пікові 47%, «скоріше не вірю» – 32%); віру в гарантії декларують лише сумарно 10% («скоріше вірю» – 8%, «повністю вірю» – 2%), тоді як 11% вагаються з відповіддю. Порівняно з вереснем 2026 року, сумарний рівень недовіри залишився незмінно високим (79%), проте відбулася подальша радикалізація негативних очікувань: частка відповідей «зовсім не вірю» зросла з 44% до 47%. Водночас сумарна віра в виконання зобов’язань скоротилася з 13% у вересні до 10% у жовтні за рахунок зниження частки тих, хто «скоріше вірить» (з 11% до 8%), а частка невизначених зросла з 8% до 11%.
Результати гіпотетичного референдуму щодо мирної угоди на умовах зупинки бойових дій по лінії фронту, відсутності юридичного визнання окупованих територій російськими та залучення західних гарантій безпеки виявляють підсумкову готовність підтримати документ з боку 54% опитаних, проте більшість із них обирають цей крок як вимушену та болючу поступку (29%), тоді як найкращим реалістичним рішенням дані умови вважають 25%; табір супротивників утворює 25,5%, з яких 15% побоюються паузи перед новим наступом рф, а 10,5% категорично відкидають будь-які домовленості без повернення територій; решта ж респондентів або вагаються з відповіддю (16%), або принципово ігноруватимуть голосування чи зіпсують бюлетень (4,5%).
Оцінка готовності взяти участь у референдумі під час воєнного стану щодо мирної угоди з трьома умовами свідчить про високу суспільну мобілізованість: сумарно 64% опитаних декларують намір долучитися до голосування, з яких 40% висловлюють безумовну готовність через переконання в першочерговому праві народу ухвалювати такі рішення, а 24% прийдуть за умов безпеки та зручності; табір відмови утворює сумарно 23%, із них 14% зневірені у впливовості власного голосу, а 9% вважають прийняття таких рішень виключною компетенцією президента та парламенту, тоді як 13% респондентів наразі вагаються з відповіддю.
Аналіз взаємозв’язку між спрямованістю голосування («За» чи «Проти») та готовністю прийти на референдум засвідчує найвищу мобілізованість як серед переконаних прихильників угоди (61% з них декларують обов’язкову участь при мінімальній зневірі в 6%), так і серед принципових противників (43% з них обов’язково будуть брати участь у референдумі), тоді як вимушені прихильники («За» як вимушена та болюча поступка) більше зважають на умови безпеки та зручності референдума, а противники угоди через ризик нової агресії рф та абсентеїсти демонструють високий рівень песимізму й зневіри у впливовості власного голосу і частіше не планують брати участь у референдумі.
Розподіл думок щодо правового статусу потенційного референдуму з питання мирної угоди виявляє відсутність єдиного консенсусу при загальній підтримці ідеї його проведення: 36% респондентів вважають, що голосування повинно мати консультативний статус (влада враховує думку суспільства, але діє за ситуацією на фронті та у дипломатії), а 34% наполягають на імперативному характері (якщо народ «Проти», підписання угоди заборонено за жодних умов); водночас 12,5% переконані, що референдум взагалі непотрібен і рішення має ухвалювати виключно керівництво держави та ЗСУ, а 17,5% вагаються з відповіддю.
Аналіз залежності визначення правового статусу референдуму від спрямування голосування («За» чи «Проти») засвідчує, що головними драйверами імперативності (обов’язковості) є принципові противники запропонованої мирної угоди (50% за обов’язковий статус при 34% загалом) та переконані прихильники (42%). Тоді як вимушені прихильники угоди («За» як вимушена та болюча поступка) є основним осередком консультативного статусу (54% вважають, що влада має діяти гнучко за ситуацією), а запит на повну відмову від референдуму на користь рішень керівництва держави та ЗСУ частіше за інших висловлюють абсентеїсти (23%) та противники угоди через ризик повторного наступу рф (17%).
Аналіз динаміки готовності респондентів стати до лав Сил оборони України у разі тривалої війни (жовтень 2026 року) засвідчив злам спадного тренду: зафіксовано пом’якшення категоричної відмови з перетіканням у невизначеність та мінімальне відновлення мобілізаційного потенціалу. Пряму готовність мобілізуватися залежно від часового горизонту декларують 14,5% респондентів (сценарій на 3 роки) та по 12% (на 5 і 10 років), тоді як діючі військовослужбовці становлять 4% вибірки (2% готові продовжувати службу, 2% – не готові для всіх часових сценаріїв). Категорична відмова відступила від вересневих піків до 57,5% (на 3 роки), 60% (на 5 років) та 59% (на 10 років) за рахунок зростання частки невизначених («важко відповісти») до 24–25%.
Динаміка готовності найближчих родичів стати до лав Сил оборони України у разі тривалої війни (жовтень 2026 року) також засвідчила зупинення тренду на зростання відмов та загальну стабілізацію настроїв. Пряма готовність ще не залучених до Сил оборони близьких залишається низькою – по 8% за всіма сценаріями (на 3, 5 та 10 років). Категорична неготовність залишається наймасовішою позицією, проте відступила до єдиної позначки 42% для всіх часових горизонтів. Частка родин, де родичі вже служать і готові продовжувати службу, становить 13% (у 3-річному сценарії), 9% (на 5 років) та 7% (на 10 років). Частка тих, чиї родичі вже служать, але не готові продовжувати, складає 9% у 3-річному сценарії, 11% – у 5-річному та 11,5% – у 10-річному. Загальна невизначеність зросла до 28–31,5% залежно від часового сценарію.
Загальні результати дослідження: «Ціна миру, референдум щодо угоди та готовність до служби»
Думки респондентів щодо прийнятності втрати підконтрольних територій (виведення українських військ) як умови перемир’я заради негайного припинення вогню розділилися рівно навпіл, зафіксувавши абсолютний паритет між прихильниками та противниками поступок щодо територій. Структура поглядів респондентів у жовтні 2026 року виглядає наступним чином:
Неприйнятно сумарно становить 45%, з яких «скоріше неприйнятно» (29%) – найпоширеніша позиція, обґрунтована застереженням щодо заохочення агресора до нових нападів; «категорично неприйнятно» (16%) – позиція прихильників продовження війни щонайменше до відновлення кордонів 2022 року.
Прийнятно за різних умов сумарно становить 45%, з яких «цілком прийнятно заради якнайшвидшого закінчення війни» (19%) – частка прихильників безумовного припинення вогню, яка демонструє певно зростання у жовтні; «прийнятно як вимушене заморожування» (19%) – компромісний варіант, що передбачає тимчасовий характер рішень без офіційної відмови від територій (показник повернувся до рівня показників весняних хвиль); «прийнятно лише за умови членства в НАТО та ЄС» (7%) – найменш представлена компромісна альтернатива.
Частка респондентів без сформованої позиції (важко відповісти) становить 10%.
Динаміка за вісім хвиль спостережень (березень–жовтень 2026 року) засвідчує помітний структурний зсув у середині табору прихильників компромісу: після літнього піку вимушеного «заморожування» (25% у серпні) у жовтні зафіксовано спад інтересу до цієї опції до 19% на тлі зростання частки готових до безумовного припинення вогню (з 15,5% до 19%). Водночас сумарна частка супротивників поступок дещо знизилася (до 45% з 49,5% у вересні), а частка тих, хто припускає компроміси, зросла до 45% (з 43,5%), що вперше за вісім хвиль зафіксувало повний паритет між двома таборами. Оскільки зміни окремих показників перебувають на межі статистичної похибки, загальна картина характеризується збереженням балансу думок із тенденцією до зростання прагматизму серед прихильників якнайшвидшого миру навіть за умови втрати підконтрольних територій.
Аналіз даних за вісім хвиль спостережень (березень – жовтень 2026 року) засвідчує подальше зміцнення тренду на прагматизацію суспільних уподобань. Сценарій «заморожування» конфлікту за поточною лінією фронту під західні гарантії безпеки оновив свій максимум за весь період спостережень, тоді як орієнтири на повернення до ліній розмежування/кордонів 2022 та 1991 років синхронно опустилися до найнижчих позначок. Розподіл думок респондентів у жовтні 2026 року виглядає наступним чином:
«Заморожування» конфлікту з гарантіями безпеки (34%) – варіант припинення бойових дій за фактичною лінією фронту (без офіційної відмови від територій, але з гарантіями від Заходу) закріпив абсолютне лідерство, досягнувши пікового значення (34% проти 32% у вересні та 26,5% у липні). Відрив від найближчих альтернатив зріс до 13,5%.
Повернення до лінії 23 лютого 2022 року (20,5%) – частка респондентів, які вважають оптимальним повернення до лінії розмежування станом до повномасштабного вторгнення з подальшим дипломатичним вирішенням статусу Криму та ОРДЛО, знизилася до мінімальних 20,5% (проти 24% у вересні).
Повне звільнення до кордонів 1991 року (20,5%) – вимога звільнення всіх територій до кордонів 1991 року перед початком будь-яких переговорів продовжила зниження й досягла свого рекордно низького показника за всі вісім хвиль (20,5% проти 22% у вересні та 26,5% у липні).
Припинення вогню на будь-яких умовах (17%) – частка прихильників зупинення бойових дій заради збереження життів дещо зросла після п’яти місяців стабільності (17% у жовтні проти 15% у вересні).
«Важко відповісти» (8%) – частка респондентів без сформованої позиції залишається у звичному діапазоні (8% проти 7% у вересні).
У жовтні 2026 року відбулося розшарування між прагматичним консенсусом та іншими сценаріями. Варіант «заморожування» за лінією фронту із західними гарантіями безпеки остаточно закріпився як безальтернативний лідер (34%). Натомість сценарії повернення до ліній 2022 року та кордонів 1991 року вперше зрівнялися на мінімальній позначці у 20,5% кожен, що свідчить про поступове зниження частки тих, хто вважає передумовою миру відновлення контролю над територіями у тих чи інших межах.
Аналіз динаміки за вісім хвиль спостережень (березень – жовтень 2026 року) засвідчує збереження центристського консенсусу: потенційна відмова від вступу до НАТО в обмін на членство в ЄС та двосторонні безпекові союзи стабільно сприймається більшістю респондентів як нейтральний компроміс («ні перемога, ні поразка»). Структура оцінок за 10-бальною шкалою у жовтні 2026 року розподілилася наступним чином:
Нейтральна позиція (5 балів, 38,5%) – оцінка «ні перемога, ні поразка» залишається домінуючим вибором респондентів (незначне зниження з 40% у вересні та 43% у серпні, проте вище весняних показників 31–34%).
Сприйняття як «перемоги» (6–10 балів, сумарно 29,5%) – «безумовна перемога» (оцінка 10 балів) набирає 12,5% проти 11% у вересні; помірно позитивні оцінки (6–9 балів) сумарно набирають 17% проти 21% у вересні.
Сприйняття як «поразки» (1–4 бали, сумарно 15%) – «абсолютна поразка» (1 бал) набирає 6% проти 5% у вересні; помірно негативні оцінки (2–4 бали) сумарно набирають 9% проти 8% у вересні.
«Важко відповісти» (17%) – частка респондентів без чіткої оцінки дещо зросла (17% проти 15% у серпні-вересні).
Жовтень 2026 року підтверджує стабільність стримано-нейтрального сприйняття мирної угоди, яка передбачатиме відмову від НАТО в обмін на вступ до ЄС та двосторонні безпекові союзи. Сумарна частка тих, хто вважає відмову від НАТО в обмін на ЄС та двосторонні союзи «нейтральним» результатом або перемогою (5–10 балів), становить сумарно 68%, тоді як частка сприйняття угоди як поразки (1–4 бали) залишається на низькому рівні (сумарно 15%).
Аналіз даних за вісім хвиль спостережень (березень – жовтень 2026 року) засвідчує утримання стабільного несприйняття ідеї територіальних поступок в обмін на членство в НАТО. У жовтні зафіксовано певне зменшення частки категоричної незгоди на тлі зростання кількості невизначених респондентів, однак загальний баланс думок залишається виразно негативним. Структура відповідей у жовтні 2026 року розподілилася наступним чином:
Не погоджуються (сумарно 60%) – варіант «категорично не погоджуюся» становить 31% (зниження на 5% порівняно з вереснем, повернення до рівня липня та квітня), варіант «скоріше не погоджуюся» складає 29% (показник залишається стабільним другу хвилю поспіль).
Погоджуються (сумарно 22%) – відповідь «скоріше погоджуюся» обирають 16% респондентів, тоді як «цілком погоджуюся» становить 6% (обидва показники залишаються практично незмінними протягом останніх хвиль).
Не визначилися (18%) – частка тих, кому «важко відповісти», зросла з 13% у вересні та досягла максимуму за всі вісім хвиль спостережень.
Протягом березня–жовтня 2026 року позиція більшості респондентів залишається стійко негативною щодо концепції територіальних поступок заради НАТО. У жовтні сумарна частка тих, хто не підтримує такий обмін (60%), переважає частку прихильників (22%) майже утричі. Основною зміною жовтня стало перетікання частини категорично незгодних респондентів до категорії невизначених (зростання «важко відповісти» до 18% на тлі зниження «категорично не погоджуюся» з 36% у вересні до 31% у жовтні).
Результати восьми хвиль соціологічного моніторингу (березень – жовтень 2026 року) засвідчують подальше поглиблення скептицизму щодо виконання безпекових гарантій з боку США. У жовтні частка респондентів із радикальною недовірою оновила максимум за весь період спостережень. Розподіл позицій у жовтні 2026 року виглядає наступним чином: Недовіра та скептицизм (сумарно 79%) – варіант «зовсім не вірю» зріс до пікових за весь період спостереження 47% (проти 44% у вересні та 39% у серпні), підтверджуючи кристалізацію негативних очікувань, тоді як частка «скоріше не вірю» дещо знизилася до 32% (проти 35% у вересні).
Віра в гарантії (сумарно 10%) – частка респондентів, які «повністю вірять», стабільно тримається на позначці 2% четверту хвилю поспіль, а відповідь «скоріше вірю» зазнала зниження до 8% (проти 11% у серпні-вересні).
Не визначилися (11%) – частка тих, кому «важко відповісти», дещо відновилася після вересневого мінімуму у 8% до 11%.
Жовтень 2026 року зафіксував абсолютний рекорд песимізму щодо безпекових зобов’язань США: майже кожен другий опитаний (47%) декларує абсолютну недовіру («зовсім не вірю»), а сумарний рівень скептицизму утримується на високому плато у 79% при мінімальній частці довіри (10%).
У разі проведення референдуму щодо мирної угоди на умовах зупинки бойових дій за лінією фронту, збереження суверенітету над окупованими територіями де-юре та отримання безпекових гарантій від США і Європи, сумарно умовну готовність проголосувати «За» висловлюють 54% респондентів, більшість із них обирають цей варіант із відчутним гірким присмаком: 29% опитаних голосуватимуть «За», вважаючи це вимушеною і болючою поступкою, і лише 25% респондентів сприймають такий сценарій як один із найкращих реалістичних варіантів на сьогодні. Негативний полюс («Проти») акумулює 25,5% голосів опитаних, проте мотивація відмови також суттєво різниться: 15% респондентів бачать у такій угоді лише паузу перед новим наступом росії, а 10,5% – виступають проти через принципову незгоду на будь-які домовленості без повного повернення окупованих територій. Решта респондентів відсторонюються від вибору: 4,5% – принципово не пішли б на такий референдум або зіпсували б бюлетень, а 16% – вагалися з відповіддю.
Аналіз розподілу відповідей за демографічними та регіональними групами засвідчує помітні відмінності в настроях стосовно голосування на референдумі щодо мирної угоди, яка передбачає такі умови: зупинку бойових дій за лінією фронту; відсутність юридичного визнання окупованих територій російськими; гарантії безпеки для України від США та Європи.
Статеві особливості: чоловіки частіше за жінок готові проголосувати «За», вважаючи угоду найкращим реалістичним варіантом на сьогодні (30% проти 25% загалом та 21% серед жінок) або вимушеною поступкою (33% проти 29% загалом та 25% серед жінок), і демонструють удвічі менший рівень невизначеності (11% проти 20% серед жінок).
Вікові відмінності: молодь (18–29 років) значно частіше готова голосувати «За» як за найкращий реалістичний варіант (33% проти 25% загалом) і рідше голосує «Проти» через побоювання нового наступу рф (9% проти 15% загалом). У групі 30–44 роки зафіксовано найбільшу частку тих, кому важко відповісти (24% проти 16% загалом). Респонденти віком 45–54 роки частіше за інших обирали варіант «Проти» через побоювання, що це лише пауза перед новим наступом росії (24% проти 15% загалом), при мінімальній невизначеності (10% проти 16% загалом). Опитані віком 55 років і старше частіше за інших готові голосувати «За», але з мотиву вимушеної та болючої поступки (33% проти 29% загалом).
Регіональна специфіка: позиція «За – це один з найкращих реалістичних варіантів на сьогодні» є абсолютним лідером на Сході (42% проти 25% загалом), також підвищену підтримку цієї позиції демонструє Київ (31%); найрідше цей варіант обирають на Півночі (18%) та Заході (20%). Позиція «За – проте вважаю це вимушеною і болючою поступкою» розподілена по країні відносно рівномірно, з дещо вищими показниками у Києві та на Заході (по 32% проти 29% загалом).
Позицію «Проти – це лише пауза перед новим наступом росії» найрідше обирають на Сході (8% проти 15% загалом), тоді як у решті регіонів вона представлена майже рівномірно (14–17%). Варіант «Проти – не погоджуся на угоду без повернення окупованих територій» відносно частіше обирають на Півдні (14% проти 10,5% загалом), тоді як у Києві цей варіант отримує найменшу підтримку (7%). Позиція «Не пішов(ла) би на такий референдум або зіпсував(ла) б бюлетень» представлена в регіонах практично однаково (3–6% проти 4,5% загалом). Вищий рівень вагань («важко відповісти») спостерігається на Півночі та Півдні (21% та 19% відповідно проти 16% загалом), тоді як на Сході (7%) та в Києві (11%) невизначеність є значно нижчою.
Розподіл відповідей щодо готовності взяти участь у референдумі під час воєнного стану щодо мирної угоди, яка передбачає такі умови: зупинку бойових дій по лінії фронту; відсутність юридичного визнання окупованих територій російськими; гарантії безпеки для України від США та Європи, свідчить про високий рівень суспільної залученості: сумарно 64% респондентів висловлюють готовність прийти на голосування – 40% заявили про обов’язкову участь, вважаючи, що таке рішення має ухвалювати народ, а 24% прийдуть за умов безпеки та зручності. Відмову від участі декларують сумарно 23% опитаних: 14% через зневіру у впливовості свого голосу, а 9% через переконання, що подібні рішення є компетенцією президента та парламенту. 13% респондентів вагалися з відповіддю.
Аналіз взаємозв’язку між голосуванням «За» чи «Проти» мирної угоди та готовністю взяти участь у референдумі засвідчує найвищий рівень принципової мобілізації серед тих, хто готовий голосувати «За» з позиції найкращого реалістичного рішення: 61% із них декларують обов’язкову участь (проти 40% загалом), а зневіра у значення свого голосу в цій групі є мінімальною (6% проти 14% загалом).
Для тих, хто готовий підтримати угоду («За») як вимушену та болючу поступку, більш характерною є залежність участі у референдумі від умов безпеки та зручності (33% проти 24% загалом). У таборі тих, хто налаштований голосувати «Проти», спостерігається відмінність у мотивах: респонденти, які принципово виступають проти угоди без повернення територій, демонструють достатньо високу обов’язкову готовність прийти на референдум (43%), тоді як серед опонентів, які вважають угоду лише паузою перед новим наступом росії, вищою є частка зневірених (20% декларують, що їхній голос нічого не змінить).
Респонденти, які планують не брати участь у референдумі або зіпсувати бюлетень, демонструють найвищий рівень песимізму – майже половина з них (49%) пояснюють свою позицію переконанням, що їхній голос нічого не змінить.
Водночас демографічний та регіональний розподіл відповідей засвідчує помітні відмінності в рівні мобілізації та мотивах брати участь у референдумі щодо мирної угоди: якщо на Сході зафіксовано найвищу принципову готовність прийти на референдум, то на Півночі, Півдні та в окремих вікових групах частіше виражена залежність від умов безпеки, делегування повноважень владі або вагання з відповіддю.
Статеві особливості: чоловіки демонструють дещо вищу готовність брати участь у референдумі за умов безпеки та зручності (28% проти 24% загалом) при нижчому рівні невизначеності (9% проти 16% серед жінок).
Вікові відмінності: молодь (18–29 років) значно частіше декларує участь за умови зручності та безпеки (34% проти 24% загалом), тоді як принципову обов’язкову участь обирає дещо рідше за інші вікові групи (36% проти 40% загалом). У групі 30–44 роки зафіксовано підвищений рівень невизначеності (17% проти 13% загалом). Опитані віком 45–54 роки дещо рідше за інших схильні делегувати рішення президенту та парламенту (6% проти 9% загалом).
Регіональна специфіка: принципова обов’язкова участь у референдумі щодо мирної угоди («рішення має ухвалювати народ») найбільше задекларована на Сході (48% проти 40% загалом), тоді як на Півночі цей показник є найнижчим по країні (33%). Дещо вищу готовність взяти участь у референдумі за умови безпеки та зручності висловлюють респонденти зі Сходу, Києва та Півночі (28,%, 27% та 27% відповідно проти 24% загалом). Відмова через зневіру («мій голос нічого не змінить») дещо частіше фіксується у Центрі (17% проти 14% загалом), тоді як на Сході рівень зневіри найнижчий (7%). Відмову від участі у референдумі на користь владних інституцій («такі рішення мають ухвалювати президент і парламент») найчастіше обирають на Півночі (13% проти 9% загалом). Невизначеність («важко відповісти») суттєво переважає на Півдні (19% проти 13% загалом), тоді як на Сході зафіксовано мінімальний рівень вагань (8%).
Розподіл відповідей про правовий статус потенційного референдуму з питання мирної угоди свідчить про відсутність єдиного суспільного консенсусу щодо меж його обов’язковості: думки респондентів розділилися практично навпіл між консультативним та імперативним характером голосування.
Сумарно 70% опитаних переконані у доцільності проведення референдуму, водночас 36% респондентів вважають, що він повинен мати консультативний статус – коли влада зобов’язана врахувати думку суспільства, але діяти відповідно до ситуації на фронті та у дипломатії; ще 34% опитаних виступають за обов’язковий до виконання імперативний статус – у разі голосування «Проти» влада не має права підписувати угоду за жодних умов. 12,5% респондентів переконані, що референдум взагалі не потрібен, оскільки подібні рішення має ухвалювати виключно керівництво держави та ЗСУ, а 17,5% опитаних вагаються з визначенням правового статусу референдуму щодо мирної угоди.
Аналіз взаємозв’язку між голосуванням «За» чи «Проти» на референдумі з питання мирної угоди та баченням його правового статусу засвідчує суттєву поляризацію вимог залежно від позиції.
Найвищий запит на імперативний (обов’язковий до виконання) статус висловлюють принципові противники угоди – половина (50%) тих, хто голосує «Проти» через незгоду без повернення територій 1991 року (проти 34% загалом). Також вищий за середній запит на імперативність демонструють ті, хто готовий голосувати «За» з позиції найкращого реалістичного рішення (42% проти 34% загалом). Натомість респонденти, які готові підтримати угоду («За») як вимушену та болючу поступку, є головним драйвером консультативного статусу: більше ніж половина з них (54% проти 36% загалом) вважають, що влада має врахувати думку суспільства, але діяти гнучко – за ситуацією на фронті та в дипломатії. Відмова від проведення референдуму найчастіше фіксується серед тих, хто планує не брати участь або зіпсувати бюлетень (23% вважають, що рішення має ухвалювати виключно керівництво держави та ЗСУ, проти 12,5% загалом), а також серед опонентів угоди, які побоюються повторного наступу росії (17%).
Водночас демографічний та регіональний розподіл відповідей засвідчує помітні відмінності в баченні правового статусу референдуму з питань мирної угоди: якщо на Сході, Півдні та серед респондентів 45-54 роки переважає вимога до обов’язковості його результатів, то молодь частіше схиляється до гнучкого консультативного формату.
Статеві особливості: чоловіки частіше за жінок вважають референдум обов’язковим до виконання (39% проти 34% загалом і 30% серед жінок) при нижчому рівні невизначеності (13% проти 17,5% загалом і 21% серед жінок).
Вікові відмінності: молодь (18–29 років) значно частіше підтримує консультативний статус референдуму (44% проти 36% загалом) та рідше вважає його непотрібним (8% проти 12,5% загалом). У групі 30–44 роки фіксується найвищий рівень невизначеності (23% проти 17,5% загалом). Респонденти віком 45–54 роки найчастіше вимагають імперативного статусу (44% проти 34% загалом) при нижчій підтримці консультативної моделі (30%). Опитані віком 55 років і старше відносно частіше вважають, що референдум взагалі не потрібен (17% проти 12,5% загалом).
Регіональна специфіка: обов’язковий (імперативний) статус референдуму найчастіше підтримують на Сході (42% проти 34% загалом), водночас високу підтримку цього підходу демонструють Київ (39%) та Південь (38%). Консультативний статус є домінуючим у Києві (41%) та на Півночі (40%), тоді як на Півдні цей підхід має найменшу кількість прихильників (27% проти 36% загалом). Найбільшу частку тих, хто вважає референдум непотрібним (такі рішення має ухвалювати лише керівництво держави та ЗСУ) демонструє Північ (16% проти 12,5% загалом). Найвищий рівень невизначеності на Півдні (20%), тоді як у Києві зафіксовано мінімальний рівень вагань – лише 9% проти 17,5% загалом.
Аналіз динаміки чотирьох хвиль спостережень (липень–жовтень 2026 року) щодо особистої готовності респондентів стати до лав Сил оборони України у разі тривалої війни засвідчив злам спадного тренду: зафіксовано пом’якшення категоричної відмови та розширення категорії невизначеності на тлі стабілізації мобілізаційного потенціалу. Ключові показники жовтневої хвилі 2026 року:
Пряма готовність мобілізуватися – залежно від часового горизонту потенційної війни, частка респондентів, які зараз не служать, але декларують готовність стати до лав Сил оборони, становить 14,5% (у сценарії на 3 роки), 12% (на 5 років) та 12% (у разі 10-річного конфлікту).
Показник неготовності – рівень прямої відмови відступив від вересневих пікових значень і становить 57,5% (сценарій на 3 роки), 60% (на 5 років) та 59% (на 10 років).
Розширення невизначеності – сегмент тих, кому важко оцінити власну готовність, відчутно зріс і відновився до 24% у сценаріях на 3 та 5 років і до 25% у 10-річному сценарії.
Чинні військовослужбовці – частка опитаних, які вже перебувають у лавах Сил оборони, у сукупності становить 4% вибірки, з яких 2% респондентів готові продовжувати службу, а 2% – зазначають, що не готові продовжувати для всіх часових сценаріїв.
За порівнюваний період у жовтні зафіксовано перерву в безперервному зростанні категорії «ні, не готовий(а)» за всіма часовими сценаріями: у 3-річному горизонті показник відмови знизився з вересневого максимуму 64% до 57,5%, у 5-річному — з 63% до 60%, а у 10-річному – з 65% до 59%. Головним чинником скорочення прямої відмови виступило зворотне перетікання респондентів у категорію невизначеності – частка тих, кому «важко відповісти», синхронно зросла з 20% у вересні до 24–25% у жовтні. Водночас у найближчому (3-річному) часовому горизонті це супроводжувалося також певним відновленням мобілізаційного потенціалу з 13% у вересні до 14,5% у жовтні.
Аналіз динаміки чотирьох хвиль спостережень (липень–жовтень 2026 року) щодо готовності найближчих родичів (батьки, діти, чоловік/дружина, рідні брати чи сестри) стати до лав Сил оборони України у разі тривалої війни зафіксував перерву у тенденції зростання відмов та стабілізацію загальних настроїв. Ключові показники жовтневої хвилі 2026 року:
Готовність мобілізуватися – частка респондентів, які вказують на готовність близьких родичів долучитися до війська, залишається низькою й становить однаково по 8% за всіма трьома часовими сценаріями (на 3, 5 та 10 років).
Категорія прямої неготовності – є наймасовішою, проте відступила від вересневих максимумів і зафіксувалася на єдиній позначці 42% у сценаріях на 3, 5 та 10 років. Рідні, які вже служать – частка родин, де родичі вже служать і готові продовжувати службу, становить 13% (у 3-річному сценарії), 9% (на 5 років) та 7% (на 10 років). Частка тих, чиї родичі вже служать, але не готові продовжувати, складає 9% у 3-річному сценарії, 11% – у 5-річному та 11,5% – у 10-річному.
Рівень невизначеності – частка тих, кому важко оцінити готовність близьких, дещо зросла до 28% у 3-річному сценарії, 30% – у 5-річному та 31,5% – у 10-річному.
У жовтні спостерігається зупинення тривалого тренду на зростання прямої відмови щодо залучення рідних до Сил оборони: у 3-річному сценарії показник «ні, не готові» зменшився з 44% у вересні до 42% у жовтні, а у 5- та 10-річних горизонтах скоротився з 45% до 42%. Це коригування відбулося внаслідок часткового повернення респондентів до категорії невизначеності – частка тих, кому «важко відповісти», зросла на +1,0–2,0 в.п. порівняно з вереснем. Водночас показник готовності ще не залучених родичів продемонстрував стабільність у 3-річному сценарії (8% і у жовтні, і у вересні) та мінімальну позитивну корекцію на +1,0 в.п. у сценаріях на 5 і 10 років (з 7% у вересні до 8% у жовтні).
Нагадаємо, українська переговорна делегація вирушила на перемовини до Абу-Дабі 9 листопада. У вівторок та середу має відбутись тристоронній формат за участі представників України, США та росії.
Медіа раніше розповідали про склад делегації від рф.
Паралельно в ОАЕ перебуватимуть представники європейських країн, у тому числі Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії, а також НАТО та Єврокомісії.
Політолог, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко припустив, чого очікувати Україні від нового раунду переговорів із росією в ОАЕ.
А експерт Олексій Гарань у коментарі «Слово і діло» пояснив, на які територіальні компроміси може піти Україна, чому росія не зацікавлена в припиненні вогню і чим небезпечні її вимоги щодо гарантій безпеки.
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
Візуальна аналітика від редакції «Слово і діло» – у Telegram-каналі Pics&Maps.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»