Щоб більше не кортіло. Колонка Леоніда Швеця
У той час коли Україна живе війною, занурена в неї всіма думками і почуттями, Росія, яка війну розв'язала і гробить у ній тисячі своїх людей і власне майбутнє, від неї всіляко відгороджується.
Максим Плохой багато читав і намагався сформулювати свої специфічні уявлення в товстій книзі. Вийшло не дуже, людство не почуло. У підсумку все закінчилося спробою привернути увагу громадськості до прав домашніх тварин.
Ті, хто заявляється в якості претендентів на пост мера Києва, вирішують, що непогано б покерувати містом, якось раптово, ніяк себе не проявляючи в якості столичних патріотів, буквально ще за кілька місяців до виборів.
Нині настали лихі часи, які знову кинули Юлію Тимошенко й Олега Ляшка в обійми один одному.
Якщо завтра будуть вибори, за Порошенка проголосувало б 8,5 відсотка з усіх або 11,4 відсотка з тих, хто визначився. Може, це непогані цифри для політика-новачка, але для колишнього президента це несвіжі залишки популярності річної давності.
Україна перебуває в унікальній історичній ситуації, але зацікавленого обговорення обставин і перспектив немає. Вибір політики в цих умовах – це вибір зграї, в якій гавкати, а не вибір вектора розвитку.
Кандидат-сюрприз, який пообіцяв у 2019 році перетворити своє президентство в безперервний феєрверк, нині якось згас, не горить і інших не запалює.
Ректор Чернігівського техуніверситету Сергій Шкарлет був публічно викритий в крадіжці цілих шматків чужого тексту при написанні наукової роботи. Якби, звісно, це були тексти з виступів Вечірнього кварталу, Шкарлету було б непереливки.
Те, що почули всі, чужим вухам не призначалося, але банальна історія про невимкнений мікрофон повторюється час від часу, від країни до країни, і наша не стала винятком.
І в Юлії Тимошенко, і в Петра Порошенка, звісно, бажання поставити свої особисті неприємності в центр великої політичної картини й перетворити її в епічне полотно.
Зеленського таврували популізмом, викриваючи в ньому артиста, готового маму продати за оплески-рейтинги, але, схоже, він і маму все-таки не готовий продати, і популістом у найкращому сенсі цього слова не є.
У той час коли Україна живе війною, занурена в неї всіма думками і почуттями, Росія, яка війну розв'язала і гробить у ній тисячі своїх людей і власне майбутнє, від неї всіляко відгороджується.
Частина росіян образилися на Володимира Зеленського за пропозицію закрити для них кордони, хтось списав пропозицію на стрес, а дехто побачив у ній ознаки того самого українського нацизму.
Володимир Путін все далі втягує свій народ у м'ясорубку війну. Постачанням західної зброї в Україну він збирається протиставити наступ масами піхоти у стилі Першої світової війни.
Дивуватися з того, що більшість росіян вважають за краще не помічати, що залишилися без майбутнього, не доводиться. Величезний народ живе в ілюзорній переконаності, що йому нічого не буде за те, що він влаштував бійню в Європі.
Оголосивши мобілізацію, керівництво росії фактично визнало на весь світ і перед власним народом, що українська авантюра зазнає краху. Докладніше – в авторській колонці Леоніда Швеця.
Участь армії КНДР у російсько-українській війні обговорюється останні кілька тижнів. З точки зору Москви формальний привід для такої участі існує – присутність ЗСУ у Курській області.
Білорусь тепер стає можливою мішенню ядерного удару НАТО, якщо путін вирішить піти ва-банк і почати ядерну війну
Децентралізація теплового постачання дозволить уникнути ситуації, при якому виведення з ладу ТЕЦ залишає без опалення ціле місто
Може виникнути питання, що робити з анексованими територіями й це може стати формальним приводом для спроби відмовити Україні
На юридичні наслідки ордера МКС очікувати не варто, а от російська пропаганда обов'язково використає цей інфопривід
Розміщення ядерної зброї росії на території Білорусі вдарить тільки по Мінську, для України та НАТО абсолютно нічого не зміниться
Попри те, що резолюція не обов'язкова до виконання, з політичної точки зору – це дуже важливий крок