Митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр (Драбинко) - фігура в Українській Православній Церкві знакова. По-перше, владика Олександр був протягом 16 років особистим секретарем і довіреною особою покійного Предстоятеля цієї Церкви, Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира (1935-2014). По-друге, саме з іменем митрополита Олександра експерти пов'язують проавтокефальний рух в УПЦ, а саме діяльність тієї частини єпископів і духовенства цієї Церкви, яка прагне до повної канонічної незалежності або автокефаліі.
Боротися за автокефалію Української Церкви сьогодні означає боротися проти імперської політики Москви. Не дивно, що владика Олександр і його соратники перебувають у вкрай непростих, конфронтаційних відносинах із проросійськими політиками й олігархами в Україні. Останнім часом у соцмережах і жовтій пресі стали одна за одною з'являтися фейкові публікації, пов'язані з ім'ям митрополита. Як вважають експерти, не можна виключати, що замовниками цих публікацій може бути народний депутат Вадим Новинський, котрий здобув популярність як лобіст російських інтересів в політичній і релігійній сферах.
«Слово і Діло» вирішило надати митрополиту Олександру можливість висловити свою думку про дану ситуацію (переклад з російської).
Бог і диявол – фігури нібито винесені за лаштунки світової історії. Бог приховує від нас Своє буття, вважаючи за краще залишатися Отцем, який таємно благодіє людині (пор.: Мт. 6,6). А диявол звик ховатися під маскою, аби йому було легше обманювати. Бог приховує Своє буття, щоб зберегти для людини можливість вибору і вільної – нічим і ніким не вимушеної ззовні – любові. А диявол ховається, щоби цю свободу й любов у людини вкрасти, перетворивши її на рабу зла. Поглянувши на обличчя праведника, можна побачити Лик Христа. А придивившись до людини, у якої зло вкрало її свободу і справжнє «я», можна побачити одну з масок диявола.
З Новинського планують зняти недоторканність – ЗМІГенеральна прокуратура готує подання на позбавлення депутатської недоторканності нардепа від «Опозиційного блоку» Вадима Новинського.
Існують професії, де етика посідає найперше місце. Наприклад, діти з сімей священиків часто обирають собі зручні для творення добра професії вчителя або лікаря. А зло? Чи є у зла свої «особливі професії», оволодівши якими, зручніше його творити? Варто було тільки озвучити це питання, і відразу ж в нашій уяві – як наче з французького роману позаминулого століття – виникають похмурі, підступні фігури ката або тюремника... Кат. Погодимося, професія ця, м'яко кажучи, не з тих, що викликають симпатію. І все ж, і в 19 столітті, й, особливо, в наш час, є професії й фігури куди більш вразливі і «зручні» для зла, ніж кат.
До Великої Французької Революції професія ката була ганебною. Кати були вигнанцями. Їм заборонялося показуватися в суспільстві. Кат мав жити окремо від інших, часто поза межами міста. Він міг одружитися тільки з дочкою собі подібних. А його синові були замовлені інші шляхи: син ката міг стати лише катом.
Політтехнолог – ось, мабуть, сучасна фігура, яку сьогодні так само демонізують, як колись фігуру ката. За все своє життя професійний кат міг позбавити життя сотень, максимум, тисяч людей. А технолог? Скількох життів позбавив сьогодні російський технолог, який вигадав фейк про «розіп'ятого хлопчика» на Донбасі? Скільки ошуканих технологами росіян взяли в руки зброю й пішли вбивати українських братів, надивившись брехливих програм російського ТБ? Скільки з цих ошуканих були вбиті? Скількох убили вони самі?..
В Іспанії будинок ката фарбували в червоний колір, а йому самому необхідно було носити чорний плащ із кривавою облямівкою й капелюх із зображенням ешафота. А сучасні технологи – кати інформаційної епохи – носять дорогий одяг і живуть у фешенебельних будинках.
Людина, що виросла в західному суспільстві, більшою мірою морально стійка до хитрощів технологів, ніж людина пострадянська. Демократія десакралізує політику. Адже, завдяки вільним ЗМІ, західний обиватель рано чи пізно розуміє: більшість політиків (якщо не всі) часто (якщо не завжди) брешуть. Але для людини пострадянської епохи все набагато складніше. Як показують соціологічні опитування, більшості сучасних росіян дійсно подобається Путін. Втім, «Путін» тут поняття умовне. Затребуваний же не сам Путін, не фізична особа, Путін Володимир Володимирович, а «особа метафізична», тобто, образ Путіна, створений за допомогою сучасних інформаційних технологій. «Рішучий», «жорсткий», «лідер», «активний», «чесний», «щирий», «розумний», «модернізатор», «реформатор», «спортсмен», «консерватор», «державник». Всі ці епітети, за допомогою яких найчастіше характеризується сьогодні Путін у російських ЗМІ, звичайно ж, якимось чином розкривають його політичний образ. Але візуальний образ президента РФ, що конструюється російським ТБ, дещо інший. Будуючи візуальний образ «політичного божества», російський технолог і підвладне йому ТБ, свідомо чи несвідомо, переходить на метафізичну мову автора трактату «про Божественні імена», предметом опису якого був таємничий, невидимий і незбагненний Бог. «Добро», «Премудрість», «Розум», «Сила», «Справедливість», «Спасіння», «Великий», «Вседержитель», «Сама-по-собі-сила», «Цар Царів», «Пан панів», «Досконалий»... На жаль, сучасному російському суспільству ще належить пізнати істину, що держава – не церква, а її лідер – не верховний жрець і, тим більше, не божество.
Україна завжди тяжіла до більшого демократизму в державному управлінні й житті суспільства, ніж Росія. Тому образ лідера нації тут завжди був меншою мірою сакралізований. 16 років при владі? Одна людина?.. Ні, в сучасній Україні це навіть складно собі уявити. Найближче до «путінському» формату в Україні був Віктор Янукович. І що ж?.. Згадайте кадри втечі Януковича з Межигір'я. Незважаючи на зріст і вагу, Янукович під час втечі виглядав настільки жалюгідно, що в його «сакральності» раптово зневірилися навіть найближчі соратники.
Україна не сакралізує політиків. Точніше, політики тут то самосакралізуються (за допомогою лукавих технологій і технологів), то десакралізуються (зневіреним народом і технологами альтернативних «політичних божеств»). Вибудувана багато в чому за азіатськими лекалами, політична система Росії передбачає тільки одне-єдине в універсумі «сонце». А політична система України – це такий собі «політеїзм», коли фігура політика може здаватися священною, але не може залишатися безальтернативною.
Є, щоправда, в нашому житті і свої «чорні» (фінансово-політичні) «дірки». «Чорна діра», як говорить загальнодоступне визначення Вікіпедії, – це «область простору-часу, гравітаційне тяжіння якої настільки велике, що залишити її не можуть навіть об'єкти, які рухаються зі швидкістю світла...». А «чорні діри» української політики – це тіньова влада олігархії. Або «область влади грошей», тяжіння якої настільки велике, що вийти з її простору не можуть ні куплені олігархами політики, ні залежні від них ЗМІ, ні приватизовані олігархами державні інститути й корпорації.
Освіживши в пам'яті кадр із фільму, де маячить зловісна фігура в чорному, ви без особливих зусиль пригадаєте, що десь поруч із катом присутній і справжній лиходій: той, за чиїм наказом кат позбавляє життя свою жертву. Політтехнологи – кати інформаційної епохи. Але, придивившись до їх маніпуляцій і брехні, завжди можна помітити фігуру замовника, яким у нашу епоху найчастіше виступає «чорна діра» олігархії.
Зло приходить у світ у масці добра – вважають святі отці й доводить російська література в особі Достоєвського. Бог приходить до нас в особі ближнього. Приходить, приховуючи красу Свого Лику під обличчям ближнього. А зло приходить під маскою добра, приходить завжди для того, щоб «творити добро»... Людина – кінцева мета благодіянь Бога. І одночасно – засіб, інструмент для зла. Бог – творець і Ангел-хранитель людської свободи, яка потрібна Йому, щоб навчити людину справжньої, здійснюваної у свободі, любові. А диявол – імітатор і злодій, що краде свободу людини, щоб підкорити її злу, тобто своїй злій волі...
Візантійщина проти Константинополя: поле битви – УкраїнаЯка доля чекає на українське православ'я і чи зважитися Вселенський Патріархат подарувати Українській православній Церкві незалежність від РПЦ
Ніхто з людей не робить зла заради нього самого. Зло робиться заради чогось «вищого». Заради «вищої мети». Заради «торжества добра». Заради того, щоби «захистити» той чи інший рід «добра» ((гадаю, що уважний читач зверне увагу на лапки, які тут вказують на ілюзорний характер цього «добра», яке твориться за допомогою зла). Але найцинічнішим різновидом сучасного зла, як на мене, є зло, що чиниться «заради Церкви».
Саме «заради торжества Церкви» (її «канонічності», «чистоти» її «віри» тощо) роблять сьогодні безліч дрібного і дріб'язкового зла найняті одним відомим олігархом технологи. Збрехати заради «торжества святої віри»? Що ж, хоча брехня за своєю природою і є гріхом, брехня «заради блага Церкви» – не що інше, як благо. Шантаж і насильство? Знову-таки, відповідно до думки сучасних і дріб'язкових інквізиторів (хоча за своєю природою вони нешляхетні й ганебні), вжиті «заради блага Церкви», шантаж і насильство перетворюються мало не на «каральну десницю» Бога.
Бог «нових інквізиторів» всесильний лише тоді, коли йому допомагає «турботлива» рука зла, готова творити неправду заради правди та здійснювати гріховні вчинки заради остаточного і безповоротного торжества справедливості... Проте, олігархи, що стоять на сторожі «істини», і їх підручні – технологи – глибоко помиляються. Адже, звертаючись до неправих методів, сама сторона «вищої Правди» поступово, сама того не помічаючи, перетворюється на задушливу, зловонну неправду.
Як же боротися з цим «злим добром»?.. Найадекватнішим ставленням до цього потворного метафізичного «мутанта» є його повне ігнорування. Можете продовжувати біснуватися, панове технологи й олігархи, ми вас усе одно не бачимо і не чуємо.
Митрополит Олександр (Драбинко), спеціально для «Слова і Діла»
ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ YOUTUBE КАНАЛ
та дивіться першими нові відео від «Слово і діло»